ся́яти
| Інфінітив | ся́яти | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | ся́ймо | |
| 2 особа | сяй | ся́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | ся́ятиму | ся́ятимемо, ся́ятимем |
| 2 особа | ся́ятимеш | ся́ятимете |
| 3 особа | ся́ятиме | ся́ятимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | ся́ю | ся́ємо, ся́єм |
| 2 особа | ся́єш | ся́єте |
| 3 особа | ся́є | ся́ють |
| Активний дієприкметник | ||
| ся́ючий | ||
| Дієприслівник | ||
| ся́ючи | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | ся́яв | ся́яли |
| жін. р. | ся́яла | |
| сер. р. | ся́яло | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| ся́явши | ||
сяяти
і заст. сяти, сяю, сяєш, недок.
1)
Випромінювати рівне, яскраве світло, яскраво світитися (про світила, джерела світла); сіяти. || Бути яскраво освітленим, наповненим світлом.
2) чим і без додатка
3)
Блищати, світитися, перев. від радості, щастя, вдоволення і т. ін. (про очі). || перен. Виражати своїм виглядом якесь сильне почуття, захоплення, радість, задоволення і т. ін. ( перев. про обличчя). || перен. Яскраво виявляти що-небудь ( перев. виразом обличчя, блиском очей та ін.).
| Інфінітив | с`ғйатҴ | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | с`ғймо | |
| 2 особа | с`ай | с`ғйтҰ |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | с`ғйатҴму | с`ғйатҴмҰмо, с`ғйатҴмҰм |
| 2 особа | с`ғйатҴмҰш | с`ғйатҴмҰтҰ |
| 3 особа | с`ғйатҴмҰ | с`ғйатҴмут` |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | с`ғйу | с`ғйҰмо, с`ғйҰм |
| 2 особа | с`ғйҰш | с`ғйҰтҰ |
| 3 особа | с`ғйҰ | с`ғйут` |
| Активний дієприкметник | ||
| с`ғйучий | ||
| Дієприслівник | ||
| с`ғйучҴ | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | с`ғйаў | с`ғйалҴ |
| жін. р. | с`ғйала | |
| сер. р. | с`ғйало | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| с`ғйаўшҴ | ||
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИрідко,БЛИЩА́ТИСЯбез додатка, рідко,СВІТИ́ТИСЯпідсил.,СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил.,СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил.,ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил.,ЗОРІ́ТИпідсил. поет.,ЯСНІ́ТИ. До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Д. Ткач); Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи і метал блистів ще яскравіше (Ірина Вільде); Коні були вже вичищені, фаетон приготований, упряж блищалася, мов дзеркало (І. Франко); Тепер місячні ночі, на морі чудесно.. Саме тепер світиться море, особливо там, де темна вода (М. Коцюбинський); Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний); Не було ні срібла, ні золота, що тепер сіяє на Лаврі всюди; усе було тоді убогенько (П. Куліш); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка); Іскриться струмінь; в голубім сріблі Веселка крає, вістівниця миру, Гаптуючи ранкову тишу сіру, І на зеленім промениться склі (М. Рильський); Величезне око худобини раз по раз то згасало, то промінилося проти місяця, мов самоцвіт (М. Стельмах); Трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет... (В.Сосюра); Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (О. Донченко). - Пор. 1. бли́скати, 1. світи́ти.
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (про очі, погляд - світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИрідко,ГОРІ́ТИпідсил.,ПАЛА́ТИпідсил.,ПАЛАХКОТІ́ТИ[ПАЛАХКОТА́ТИ]підсил.; СВІТИ́ТИСЯпідсил., СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил., СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ІСКРИ́ТИСЯпідсил., ПРОМЕНІ́ТИпідсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил., ЗОРІ́ТИпідсил. поет. (блищати від якого-небудь приємного збудження, радісного почуття і т. ін.); ЖЕ́ВРІТИбез додатка (блищати на темному фоні, в сутінках і т. ін.). Очі її блищали недобрим вогнем (С. Скляренко); Біле лице її як крейда стало, очі горіли огнем, уста тремтіли, і вся вона трусилася, мов трясця її била (Панас Мирний); У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко); Голос його тремтів; лице горіло; очі світили радістю (Панас Мирний); Тарас зустрівся поглядом з Ганною. Вона мовчала, тиха голубка, тільки очі сяяли і променилися (О. Іваненко); Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); І за кожним словом оченята їй іскрились, блищали, і голос бринів незвично, як буває тоді, коли людину переповнює почуття якоїсь потаємної радості, почуття велике й нестримне... (О. Гончар); На його молодому обличчі, свіжому з морозу, мов ліхтарі, променіли великі карі очі (П. Панч); Одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Панас Мирний).
СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо - випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИпоет.;МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИрозм.,БЛИ́КАТИдіал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИрідше,ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИпоет.,ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]поет. рідше,СЯ́ТИзаст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИрідше,ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИспец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав [місяць] ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). - Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.
СВІТИ́ТИСЯ (про обличчя, зовнішній вигляд людини - виражати якесь сильне почуття, перев. радість, щастя, захоплення), СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПАЛА́ТИ, СЯ́ТИзаст.Його зустріла Люба. Вона вся світилася радістю (В. Собко); Смагляве личко сяяло від щастя (М. Рильський); Щастям і радістю сяло її лице, коли вона дивилася на нього, свого Дмитрика (Г. Хоткевич).