сіда́ти
| Інфінітив | сіда́ти | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | сіда́ймо | |
| 2 особа | сіда́й | сіда́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | сіда́тиму | сіда́тимемо, сіда́тимем |
| 2 особа | сіда́тимеш | сіда́тимете |
| 3 особа | сіда́тиме | сіда́тимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | сіда́ю | сіда́ємо, сіда́єм |
| 2 особа | сіда́єш | сіда́єте |
| 3 особа | сіда́є | сіда́ють |
| Активний дієприкметник | ||
| Дієприслівник | ||
| сіда́ючи | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | сіда́в | сіда́ли |
| жін. р. | сіда́ла | |
| сер. р. | сіда́ло | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| сіда́вши | ||
сідати
-аю, -аєш, недок. , сісти, сяду, сядеш, док.
1)
Зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні. || Опускатися на задні ноги, лапи (про тварин). || Займати місце, розташовуватися, влаштовуватися де-небудь для поїздки. || Вискакувати, вилазити на спину коня чи іншої тварини. || наказ. сп. сиди, сидіть. Уживається як застереження, наказ не втручатися в чужі справи, не пропонувати своїх послуг і т. ін. Сідати за стіл переговорів. Сісти на лаву підсудних.
••
Сідати на голову кому — цілком підкоряти когось собі, своїй волі.
Сісти в калюжу — потрапити в незручне становище, зазнати невдачі.
2) за що
3)
Поселятися десь, обирати собі постійне місце проживання і засновувати господарство; оселятися.
4)
Підлягати ув'язненню, позбавленню волі.
5) розм.
6)
Припиняючи політ, опускатися на що-небудь (про птахів, комах). || Опускаючись, приземлюватися (про літальні апарати).
7)
Наштовхуючись на що-небудь під час руху, зупинятися, застрявати в чому-небудь. Сісти на мілину.
8)
Осідати на чомусь, вкривати собою яку-небудь поверхню. || Випадати (про росу, туман і т. ін.).
9)
Спускатися за лінію обрію (про небесні світила); заходити.
10)
Опускатися під впливом, дією чого-небудь, знижувати рівень своєї поверхні; осідати. || Ущільнюватися, втрачаючи пухкість (про сніг, тісто і т. ін.). || перен. , розм. Зазнавати провалу в чому-небудь, не впоратися з чимсь; засипатися (див. засипатися III).
11) розм.
12)
З'являтися на шкірі, тілі (про прищ, чиряк і т. ін.).
| Інфінітив | с`ідғтҴ | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | с`ідғймо | |
| 2 особа | с`ідғй | с`ідғйтҰ |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | с`ідғтҴму | с`ідғтҴмҰмо, с`ідғтҴмҰм |
| 2 особа | с`ідғтҴмҰш | с`ідғтҴмҰтҰ |
| 3 особа | с`ідғтҴмҰ | с`ідғтҴмут` |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | с`ідғйу | с`ідғйҰмо, с`ідғйҰм |
| 2 особа | с`ідғйҰш | с`ідғйҰтҰ |
| 3 особа | с`ідғйҰ | с`ідғйут` |
| Активний дієприкметник | ||
| Дієприслівник | ||
| с`ідғйучҴ | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | с`ідғў | с`ідғлҴ |
| жін. р. | с`ідғла | |
| сер. р. | с`ідғло | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| с`ідғўшҴ | ||
ЗАХО́ДИТИ (про небесні світила - спускатися за лінію обрію), ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ХОВА́ТИСЯ, ЗАПАДА́ТИрозм. - Док.: зайти́, закоти́тися, сі́сти, осі́сти, схова́тися, запа́сти. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить (Т. Шевченко); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (С. Скляренко); Тихе сонце сідає над рудими черепичними дахами низьких будиночків, заллявши вулицю й засмучені клени сумирним світлом (Є. Гуцало); За морем сонце осіда, Затьмарене, руде (М. Нагнибіда); І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі (Ю. Яновський); За гори вже сонце ховалось (М. Рильський); Сонце западало, у повітрі робилося свіжіше; роса виступала на траві, де пройшла вечірня тінь (Панас Мирний).
ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. - розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ[ВСТЕЛЯ́ТИСЯ], УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ[ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ], ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯрозм.;СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. - охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯрідше (про дим і т. ін. - стелитися низько над землею). - Док.: лягти́, устели́тися[встели́тися], простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він [сніг] лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає [художник] по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); - Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м'яко розплатувався над землею (М. Стельмах). - Пор. 1. стели́тися.
ОСІДА́ТИна кого-що, на кому-чому і без додатка (про сніг, пил і т. ін. - лягати на поверхню чого-небудь), СІДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, НАСІДА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ[ВЛЯГА́ТИСЯ], ВИПАДА́ТИ (про росу). - Док.: осі́сти, сі́сти, опа́сти, опусти́тися, спа́сти, насі́сти, улягти́ся[влягти́ся], ви́пасти. Посідали, слухаємо: справді, тупотять коні; підковані, багато. А не видно було нічого - стемніло, та й мряка стала осідати (М. Грушевський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На обрії сніжок, мов килим, опада (А. Малишко); Ось на цей зруб пелюстками ромашки опускається метелиця (М. Стельмах); На майдані пил спадає, Замовкає річ... Вечір. Ніч (П. Тичина); Курява дороги насіла на них [жінок] густою верствою (І. Франко); Курява на вулицях вляглась (І. Нечуй-Левицький); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса (О. Гончар).
ОСІДА́ТИ (переміщатися вниз під дією ваги, ущільнення і т. ін.), ОСУВА́ТИСЯ, СІДА́ТИ, УСІДА́ТИСЯ[ВСІДА́ТИСЯ]розм.,ЗЛЯГА́ТИрозм.,НАДСІДА́ТИрозм.,ВРОСТА́ТИ[УРОСТА́ТИ]розм.; ВГРУЗА́ТИ[УГРУЗАТИ]розм. (про будівлю); ПРОГРУЗА́ТИ (переміщатися вниз, утворюючи заглибину). - Док.: осі́сти, осу́нутися, сі́сти, усісти, усі́стися[всі́стися], злягти́, надсі́сти, врости́[урости], вгру́знути[угру́знути], вгру́зти[угру́зти], прогру́знути, прогру́зтирідше. Хата осіла й трохи перехнябилась набік, на причілок (І. Нечуй-Левицький); Саме в горішніх некріплених уступах покрівля помітно осувалася, кілька стояків тріснуло, розщепилося (І. Волошин); В стіжку, сідаючи, тихо шелестіло сіно (С. Чорнобривець); Як цар побачив, що бракує багато грошей, поскаржився цариці. - Як се може бути?Чи наші гроші усілися, чи хтось їх краде? (казка); 1073 року почали мурувати Успенську церкву Печерського монастиря, а закінчили її, ймовірно, 1078-го, після чого вичікували років зо три, доки добре всядуться стіни (з журналу); Покрівля, правда, старувата, злягла, зеленим мохом узялася (І. Цюпа); Гора надсіла і хату завалила (Словник Б. Грінченка); Стара церква вже вросла в землю; Стеля повагом осідає ще нижче. Тепер вона вгрузає своїм горбом у темряву (І. Микитенко); Сніг легко прогрузав і не скрипів під ногами (І. Ле і О. Левада).
ПРИЗЕ́МЛЮВАТИСЯ[ПРИЗЕМЛЯ́ТИСЯ] (про птахів, комах, літальні апарати - знижуючись, торкатися землі), СІДА́ТИ, СПУСКА́ТИСЯ. - Док.: приземли́тися, сі́сти, спусти́тися. Для того, щоб підійматися і приземлюватися, не можна було застосувати ракету (В. Собко); Тимко вже мчав до парашута, який повільно приземлявся на узліссі (Ю. Збанацький); Тихо злетіли лебеді білі, Тихо на воду сідають (М. Рильський); Птахи, обважнілі за літо, спускаються тут цілими табунами (О. Гончар).
СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯрозм.,УСІДА́ТИ[ВСІДА́ТИ]діал.;ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯрідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ[ВСА́ДЖУВАТИСЯ], УСІДА́ТИСЯ[ВСІДА́ТИСЯ]розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯрозм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). - Док.: сі́сти, усі́сти[всі́сти], опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися[всадови́тися], усі́стися[всі́стися], присі́сти, осі́сти, упа́сти[впа́сти], плю́хнутися, підсі́сти. - Сідайте ж! - показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); [Прохор:] Милості просимо садовитися. [Сільський староста:] Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); - Доня не зрозуміла батька.. - сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).
сіда́ти ве́рхи
сіда́ти / сі́сти ве́рхина кого. Підкорити кого-небудь своїй волі; примусити виконувати свої бажання, примхи тощо; командувати ким-небудь. Те, що сказав професорів син, вкинуло його в таку глибоку прострацію, що зараз кожний, кому тільки наверзеться, може сісти на нього верхи (Ю. Шовкопляс).