осіда́ти
| Інфінітив | осіда́ти | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | осіда́ймо | |
| 2 особа | осіда́й | осіда́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | осіда́тиму | осіда́тимемо, осіда́тимем |
| 2 особа | осіда́тимеш | осіда́тимете |
| 3 особа | осіда́тиме | осіда́тимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | осіда́ю | осіда́ємо, осіда́єм |
| 2 особа | осіда́єш | осіда́єте |
| 3 особа | осіда́є | осіда́ють |
| Активний дієприкметник | ||
| Дієприслівник | ||
| осіда́ючи | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | осіда́в | осіда́ли |
| жін. р. | осіда́ла | |
| сер. р. | осіда́ло | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| осіда́вши | ||
осідати
-аю, -аєш, недок. , осісти, осяду, осядеш, док. , неперех.
1) тільки
2) тільки
3)
Повільно сідати, опускатися від слабості, втрати сили і т. ін. || Опускатися на ногах, лапах; присідати (про тварин). || Спадати, схилятися донизу, втрачаючи пружність (про частини тіла); обвисати. || Раптово зупиняючись, відступати назад. || тільки док. , перен. , розм. Втрачати рішучість, самовпевненість. || перен. Втрачати колишню працездатність, енергію, рухливість і т. ін.; занедбувати себе.
4)
Обирати собі постійне місце проживання; оселятися. || Влаштовуватися, розміщуватися де-небудь. || перев. док. , перен. З'явитися, виникнути (про вираз на обличчі і т. ін.). || на чому, рідко. Подовгу затримуватися, зосереджуватися на чому-небудь.
5) тільки
6) рідко
7) перен.
8) рідко
| Інфінітив | ос`ідғтҴ | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | ос`ідғймо | |
| 2 особа | ос`ідғй | ос`ідғйтҰ |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | ос`ідғтҴму | ос`ідғтҴмҰмо, ос`ідғтҴмҰм |
| 2 особа | ос`ідғтҴмҰш | ос`ідғтҴмҰтҰ |
| 3 особа | ос`ідғтҴмҰ | ос`ідғтҴмут` |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | ос`ідғйу | ос`ідғйҰмо, ос`ідғйҰм |
| 2 особа | ос`ідғйҰш | ос`ідғйҰтҰ |
| 3 особа | ос`ідғйҰ | ос`ідғйут` |
| Активний дієприкметник | ||
| Дієприслівник | ||
| ос`ідғйучҴ | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | ос`ідғў | ос`ідғлҴ |
| жін. р. | ос`ідғла | |
| сер. р. | ос`ідғло | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| ос`ідғўшҴ | ||
ЗАХО́ДИТИ (про небесні світила - спускатися за лінію обрію), ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ХОВА́ТИСЯ, ЗАПАДА́ТИрозм. - Док.: зайти́, закоти́тися, сі́сти, осі́сти, схова́тися, запа́сти. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить (Т. Шевченко); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (С. Скляренко); Тихе сонце сідає над рудими черепичними дахами низьких будиночків, заллявши вулицю й засмучені клени сумирним світлом (Є. Гуцало); За морем сонце осіда, Затьмарене, руде (М. Нагнибіда); І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі (Ю. Яновський); За гори вже сонце ховалось (М. Рильський); Сонце западало, у повітрі робилося свіжіше; роса виступала на траві, де пройшла вечірня тінь (Панас Мирний).
ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. - розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ[ВСТЕЛЯ́ТИСЯ], УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ[ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ], ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯрозм.;СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. - охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯрідше (про дим і т. ін. - стелитися низько над землею). - Док.: лягти́, устели́тися[встели́тися], простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він [сніг] лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає [художник] по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); - Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м'яко розплатувався над землею (М. Стельмах). - Пор. 1. стели́тися.
НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо - розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИрідше, СТА́ТИрозм.,ГРЯСТИ́ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет.,ЗАСТУПИ́ТИрозм.; НАСТИ́ГНУТИ[НАСТИ́ГТИ], НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИрозм.,ПОСПІ́ТИрозм.,ПРИСПІ́ТИрозм.,ПРИСТИ́ГНУТИ[ПРИСТИ́ГТИ]розм.,НАХОПИ́ТИСЯрозм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИрозм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИрозм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИпоет.,ПРИЛИ́НУТИпоет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯпоет.,ПІДНЯ́ТИСЯ[ПІДІЙНЯ́ТИСЯ]поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́[НАПЛИВТИ́], НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). - Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися[підійма́тися], спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить [Чіпка]!.. Стали жнива - й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час - Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся - засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. - і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); - Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). - Пор. 3. наближа́тися.
ОБВИСА́ТИ (відтягуючись, втрачаючи пружність, відвисати - про частини тіла, шкіру, взагалі про тіло), ЗВИСА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, ОСІДА́ТИ. - Док.: обви́снути, зви́снути, опусти́тися, осі́сти, осу́нутися. Обличчя його було жовте й виснажене, під очима обвисали набряклі мішки (В. Кучер); Шкіра на його брезклому обличчі обвисла (Є. Гуцало); На комір сірого кітеля звисає підборіддя (А. Хижняк); Коло мене стояв якийсь чорний панок.., ще недавно, видимо, гладкий. Жовті мішки під очима і на щоках звисали (М. Коцюбинський); Як поблід і схуд хлопець, та й круті плечі його наче осіли (М. Стельмах); Колись широкі плечі тепер якось повисли й осунулися (Д. Мордовець).
ОСІДА́ТИна кого-що, на кому-чому і без додатка (про сніг, пил і т. ін. - лягати на поверхню чого-небудь), СІДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, НАСІДА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ[ВЛЯГА́ТИСЯ], ВИПАДА́ТИ (про росу). - Док.: осі́сти, сі́сти, опа́сти, опусти́тися, спа́сти, насі́сти, улягти́ся[влягти́ся], ви́пасти. Посідали, слухаємо: справді, тупотять коні; підковані, багато. А не видно було нічого - стемніло, та й мряка стала осідати (М. Грушевський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На обрії сніжок, мов килим, опада (А. Малишко); Ось на цей зруб пелюстками ромашки опускається метелиця (М. Стельмах); На майдані пил спадає, Замовкає річ... Вечір. Ніч (П. Тичина); Курява дороги насіла на них [жінок] густою верствою (І. Франко); Курява на вулицях вляглась (І. Нечуй-Левицький); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса (О. Гончар).
ОСІДА́ТИ (переміщатися вниз під дією ваги, ущільнення і т. ін.), ОСУВА́ТИСЯ, СІДА́ТИ, УСІДА́ТИСЯ[ВСІДА́ТИСЯ]розм.,ЗЛЯГА́ТИрозм.,НАДСІДА́ТИрозм.,ВРОСТА́ТИ[УРОСТА́ТИ]розм.; ВГРУЗА́ТИ[УГРУЗАТИ]розм. (про будівлю); ПРОГРУЗА́ТИ (переміщатися вниз, утворюючи заглибину). - Док.: осі́сти, осу́нутися, сі́сти, усісти, усі́стися[всі́стися], злягти́, надсі́сти, врости́[урости], вгру́знути[угру́знути], вгру́зти[угру́зти], прогру́знути, прогру́зтирідше. Хата осіла й трохи перехнябилась набік, на причілок (І. Нечуй-Левицький); Саме в горішніх некріплених уступах покрівля помітно осувалася, кілька стояків тріснуло, розщепилося (І. Волошин); В стіжку, сідаючи, тихо шелестіло сіно (С. Чорнобривець); Як цар побачив, що бракує багато грошей, поскаржився цариці. - Як се може бути?Чи наші гроші усілися, чи хтось їх краде? (казка); 1073 року почали мурувати Успенську церкву Печерського монастиря, а закінчили її, ймовірно, 1078-го, після чого вичікували років зо три, доки добре всядуться стіни (з журналу); Покрівля, правда, старувата, злягла, зеленим мохом узялася (І. Цюпа); Гора надсіла і хату завалила (Словник Б. Грінченка); Стара церква вже вросла в землю; Стеля повагом осідає ще нижче. Тепер вона вгрузає своїм горбом у темряву (І. Микитенко); Сніг легко прогрузав і не скрипів під ногами (І. Ле і О. Левада).
ОПУСКА́ТИСЯ (переміщуватися нижче, донизу), ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ЗНИЖА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОСУВА́ТИСЯ, ОПАДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ХЛЯ́НУТИрозм.,ХЛЯ́ТИрозм., рідко;ПОНИКА́ТИ (перев. про голову); ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ, ПІРНА́ТИ (про судно, літак і т. ін., що рухається - переміщатися різко вниз); ПЛАНЕРУВА́ТИ (про планери, літаки, птахів - переміщатися вниз повільно, плавно). - Док.: опусти́тися, зни́зитися, спусти́тися, осу́нутися, опа́сти, осі́сти, упа́сти[впа́сти], припа́сти, пони́кнути, провали́тися, пірну́ти, спланерува́ти. Я бачу, як камінець опускається щораз нижче й нижче в глибінь моря (Ю. Яновський); Описавши велике коло над морем, чайка почала повільно знижуватись (Ю. Збанацький); Хмари спускались над горами все нижче та нижче (І. Нечуй-Левицький); Дем'ян осувається грудьми вниз (Ю. Смолич); Котовський заходив у море по коліна в найдужчий.. шторм - і хвилі опадали (Ю. Смолич); Ось сонце ще більше осіло (Панас Мирний); Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський); Маковейчик припадає майже до землі (О. Гончар); А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Б. Грінченка); Коли часом у важкій задумі моя поникне голова, легенький стук у вікно чи в двері потоки мрій перерива (І. Франко); Виринав [баркас].., щоб знову провалитися потім у водяну пучину (А. Шиян); Літак.. круто пірнув до землі (І. Ле); Поранений [чирок] спланерував в очерет (Ю. Мушкетик).
ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким,ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що,ОБІЙМА́ТИкого, що,ОБНІМА́ТИкого, що,ПЕРЕЙМА́ТИкого, що,ЗАХО́ПЛЮВАТИкого,БРА́ТИкого і без додатка,ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.;СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що,НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ]кого, що,ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого,ОСІДА́ТИкого,ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що,ПОЛОНИ́ТИкого, що,НАЛЯГА́ТИна кого-що,ОБСТУПА́ТИкого, що,ОБСТАВА́ТИкого, що,ОКРИВА́ТИкого, що,ПОСІДА́ТИкого, що,ОБСІДА́ТИкого, що, розм.,ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм.,НАСІДА́ТИна кого-що, розм.,НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм.,НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що,РОЗПИРА́ТИкого, що,РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого,НАПЛИВА́ТИна кого-що,НАРИНА́ТИна кого і без додатка,НАХО́ДИТИна кого, розм.,НАПАДА́ТИна кого, діал. кого,ПОЙМА́ТИкого,ПОНІМА́ТИкого, розм.,НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм.,ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що,ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм.,ПРОЙМА́ТИкого, що, розм.,ПРОБИРА́ТИкого,ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що,ОБВИВА́ТИкого, що,ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що,ПОВИВА́ТИкого,СПОВИВА́ТИкого,ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого,СКОРЯ́ТИкого,ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти[розіп'я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).
ПРИСІДА́ТИ (згинаючи ноги в колінах, більше чи менше опускати корпус), ОСІДА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯрідше,ПРИСА́ДЖУВАТИСЯдіал. - Док.: присі́сти, осі́сти, прихили́тися. Парубок приходить до сушарні, присідає біля промитого дощами вугілля (М. Стельмах); Маланці забиває дух!.. Не спускаючи очей з вишневого села, тихо осідає вона на коліна (В. Бабляк); Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей, що, ридаючи, прихилялися до землі, падали на землю (П. Колесник); На двох жердках, злегка присаджуючись до землі, несуть хлопці цілу копицю сіна (М. Стельмах).
СЕЛИ́ТИСЯ (влаштовуватися жити - на незаселеному місці, в населеному пункті, в помешканні), ОСЕЛЯ́ТИСЯ, ОСЕ́ЛЮВАТИСЯ, ПОСЕЛЯ́ТИСЯ, ПРИМІЩА́ТИСЯ, ПРИМІ́ЩУВАТИСЯ, ПРИТУЛЯ́ТИСЯ[ПРИТУЛЮВАТИСЯ]розм.,ПРИХИЛЯ́ТИСЯрозм.;ОСІДА́ТИ, ОСІДА́ТИСЯрозм.,РОЗСІДА́ТИСЯрозм.,ОСА́ДЖУВАТИСЯрідше (обирати постійне місце проживання); ПІДСЕЛЯ́ТИСЯ, ПІДСЕ́ЛЮВАТИСЯ (селитися близько до когось або разом з кимсь); ПОМІЩА́ТИСЯ, РОЗМІЩА́ТИСЯ, РОЗМІ́ЩУВАТИСЯ (займати якесь приміщення під житло). - Док.: осели́тися, посели́тися, примісти́тися, притули́тися, прихили́тися, осі́сти, осі́стися, розсі́стися, осади́тися, підсели́тися, помісти́тися, розмісти́тися. Пішли, щоб землю озирать, Де їм показано селитись (І. Котляревський); - Я думаю оселитись аж за Дніпром в Лубнах (І. Нечуй-Левицький); Як оселяться у своїй хаті.., то всі примхи та вигадки де й подінуться (Л. Яновська); Вони поселилися в двох різних половинах хати (П. Загребельний); Рухаючись цілими ордами, вони [народи Сходу] осідали поблизу Дніпра (Г. Коцюба); Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику (С. Добровольський); Я, як бачите, кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (М. Коцюбинський).
СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯрозм.,УСІДА́ТИ[ВСІДА́ТИ]діал.;ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯрідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ[ВСА́ДЖУВАТИСЯ], УСІДА́ТИСЯ[ВСІДА́ТИСЯ]розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯрозм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). - Док.: сі́сти, усі́сти[всі́сти], опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися[всадови́тися], усі́стися[всі́стися], присі́сти, осі́сти, упа́сти[впа́сти], плю́хнутися, підсі́сти. - Сідайте ж! - показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); [Прохор:] Милості просимо садовитися. [Сільський староста:] Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); - Доня не зрозуміла батька.. - сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).
УКРИВА́ТИ[ВКРИВА́ТИ] (про велику кількість кого-, чого-небудь - з'являючись десь або рухаючись в одне місце, скупчуючись, щільно розміщатися на чомусь, навколо когось, чогось), ПОКРИВА́ТИ, ОБСІДА́ТИ[ОСІДА́ТИрідше], ОБСИПА́ТИ, УСИПА́ТИ[ВСИПА́ТИ], ОБЛІ́ПЛЮВАТИ, ОБЛИПА́ТИ, ОПАДАТИ, ОБСІВА́ТИ, ОБСІ́ЮВАТИ. - Док.: укри́ти[вкри́ти], покри́ти, обсі́сти[осі́сти], обси́пати, уси́пати[вси́пати], обліпи́ти, обли́пнути, обсі́яти. - Люди весь плац укрили. Куди не поглянь - старі або малі (М. Стельмах); Мирні зорі все покрили небо (І. Гончаренко); Діти повилазили на тин і обсіли його, неначе горобці (І. Нечуй-Левицький); До мене й муха не пристає, а вас так і обсипають (М. Номис); Всипали двір голодуючі люди (П. Грабовський); Бджоли обліплювали роями її [гречки] цвіти (Лесь Мартович); Денце макітри облипли мухи, наче насіли на щось солодке (М. Коцюбинський); Юрмилися навколо козаки, облипали кобзаря (З. Тулуб).